Фрагменти біографічних нарисів до 80-річчя Ю. М. Потебні

• Я ВІДПОВІДАЮ ЗА ВСЕ! ЗГАДУЮЧИ ПЕРШОГО РЕКТОРА
  
• ДАРУЙ ВОГОНЬ, ЯК ПРОМЕТЕЙ (БІОГРАФІЧНИЙ НАРИС)
  
• Ю. М. ПОТЕБНЯ - ЗАСНОВНИК НАУКОВОЇ ШКОЛИ ЗДІА
  
• «СВІЙ ВНЗ - СВОЇМИ РУКАМИ!»
  
• «КОМАНДА МОЛОДОСТИ НАШЕЙ...»-
      Ю. М. ПОТЕБНЯ ТА СПОРТИВНА СЛАВА АКАДЕМІЇ
  

Сторінки біографії. Життя дається людині один раз...
Юрій Михайлович народився 26 серпня 1926 року в родині простих робітників. Уроженець Миргородського району Полтавської області. Підлітком у роки Великої Вітчизняної війни разом з родиною евакуювався в Архангельську область, у місто Котлас. Там він закінчував вечірню школу, одночасно працюючи.
У 1945 році, повернувшись на Україну, Юрій Михайлович вступив до Дніпропетровського металургійного інституту і отримав диплом з відзнакою. Так склалася доля, що після розподілу випускник-відмінник опинився в Запоріжжі, на заводі "Запоріжсталь", де він працював спочатку помічником майстра, потім майстром і, нарешті, начальником зміни доменного цеху.
У грудні 1955 року, набувши практичного досвіду, Юрій Михайлович вступає до аспірантури ДМетІ.
1959-й рік ознаменувався для майбутнього ректора успішним захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.
Рік 1960-й... Восени 1960-го року Мінвуз УРСР затверджує Ю. М. Потебню деканом вечірнього факультету Запорізької філії ДМетІ, а через п\'ять років - директором філії.
Тут варто розповісти про матеріально-технічне забезпечення, яке мав наш ВНЗ на час свого становлення. Почнемо з того, що в нього не було власних навчальних площ. Заняття проходили в навчальних класах Металургійного технікуму. Це стосувалося й гуртожитку для іногородніх студентів перших денних груп - адміністрація Запорізької філії ДМетІ орендувала один поверх гуртожитку на Правому березі. Але на початку 1962-63 навчального року факультету була виділена окрема триповерхова будівля на розі проспекту Леніна та вулиці Добролюбова. Це корпус №1, де й донині розміщуються найстарші кафедри ВНЗ - хімії та фізики. Будівля вимагала серйозного ремонту, який робився силами викладачів і студентів.
Незабаром факультетові була передана ще одна будівля - корпус №2. Нині це адміністративний корпус. На той час будинок також був малопридатним для проведення в ньому занять. Знову аврал, ремонт, перебудова - завдання для дружної команди однодумців-викладачів, студентів, деканату.
В цей час Юрій Михайлович, учений, металург і декан факультету, просто змушений був освоїти ще одну професію - будівельника.
Це виявилося нагальною потребою. Будинок по вул. Трегубенка був напівзруйнований, на нього не збереглася проектна документація, ускладнювало справу і нестандартне планування "соцмістечка" архітектором Весніним.
Настав 1965-й рік, рік реорганізації факультету у філію ДМетІ з денною формою навчання. Кипіла робота на будівельному майданчику, де зводився навчальний корпус, в якому розташовується нині бібліотека.

У цей момент, у зв\'язку з необхідністю вирішувати глобальне завдання,
Юрій Михайлович організував і очолив рух, що відомий нам і тепер
: "Свій ВНЗ - своїми руками"!
Талановитий організатор, Потебня зумів привернути увагу до свого "дітища" багатьох керівників, одержав підтримку багатьох своїх проектів "нагорі". Головним чином за рахунок самовідданої праці студентів і співробітників ВНЗ був побудований комплекс "Студентська Січ" на березі Старого Дніпра, що включав житловий комплекс, їдальню, спорткомплекс, санаторій-профілакторій, спортивні майданчики. Потім настала черга корпусів гурто¬житку, кафе "Романтика", переходу між корпусами №1 і № 2, спортивного залу...
До 1976 року Запорізька філія ДМетІ була вже практично самостійним ВНЗ з денною, вечірньою, заочною формами навчання. У ВНЗ йшов продуманий і добре організований навчальний процес, велися власні наукові дослідження, сформувався кадровий склад, потужна матеріально-технічна база.
У результаті на базі філії був створений Запорізький індустріальний інститут.
У центрі всього бойового й бурхливого життя інституту був Юрій Михайлович Потебня, який брав в усьому найдіяльнішу участь, переймався всіма подробицями, не даючи собі самому можливості відпочити, розслабитися.
А таке навантаження не могло не позначитися на стані його здоров\'я. Професор В. С. Гавриш відзначав у своїх спогадах: "...при житті йому
(Ю. М. Потебні) не вистачало 6-денного робочого тижня, робочий день його тривав 12-13 годин.
Він весь був спрямований у майбутнє, яке будувалося ним...".
Як наслідок такої напруги - інфаркт. Лікарі, зрозуміло, вимагали спокою та відпочинку, але... 31 травня 1983 року зупинилося полум\'яне серце першого ректора академії.

"Є тільки мить між минулим і майбутнім.
Саме вона має назву "життя"...

Поховали Юрія Михайловича Потебню з усіма почестями. Подяка, любов і повага до свого керівника і ректора зібрали в Палаці металургів практично всіх студентів ВНЗ. Гандбольна команда 3ІІ, на знак своєї любові та поваги до ректора несла труну з тілом покійного в останню путь на витягнутих руках!
Про нього чимало з вдячністю говорять, його часто згадують ті, кому пощастило працювати з ним пліч-о-пліч або вчитися у нього.
Його пам\'ятають, а це значить, що Юрій Михайлович Потебня і його справа не вмерли. А сам Перший ректор перейшов в інший вимір існування.
Поки ми пам\'ятаємо людину, вона живе з нами, у наших серцях.
Давайте ж пам\'ятати. Він заслужив це усім своїм полум\'яним і яскравим життям, яке не шкодував для людей!

Стаття підготовлена редактором газети
Н. Юсуповою